Джеймс Рікардс Валютні війни Частина перша Розділ перший

Частина перша
Військові ігри
Розділ перший
Передвійськовий стан
«Теперішня світова валютна система
є пережитком минулого».
Ху Цзіньтао, Генеральний секретар
ЦК КПК, 16 січня, 2011 р.

Лабораторія прикладної фізики, розташованої між Балтимором та Вашингтоном (округ Колумбія), із всіх таємних науково-дослідних центрів США, що спеціалізуються в галузі високих технологій та розробки зброї – найцінніша. Вона тісно співпрацює з Міністерством оборони та створює переспективні види зброї, а ще – займається вивченням глибокого космосу. Мало не на кожній планеті Сонячної системи, чи хочаб коло неї, розміщено технічний засіб, створений Лабораторією прикладної фізики.

[Spoiler (click to open)]Заснували цю лабораторію – і дуже швидко – 1942 року, невдовзі після атаки на Перл-Харбор. Від самого початку її завданням було вдосконалення зброї за допомогою прикладних наук. Бо ж більша частина того, що мали збройні сили США перед початком Другої світової війни, було або застарілим, або неефективним.

На початку лабораторія розташовувалась в будинку фірми, що торгувала раніше б/в автомобілями, – на Джорджія-авеню у Сілвер-Спрінг (штат Меріленд). Лабораторію засекретили відразу, хоча таємність і забезпечувалася спочатку лише парою охоронців, а не різноманітними датчиками та іншими засобами безпеки, що використовуються у теперішній час. Головним завданням Лабораторії прикладної фізики було створення підривача безконтактної дії – засобу протиповітряної оборони, що захищає військові кораблі від нападів з повітря.

З пермоги у Другій світовій війні програми та фінансове забезпечення лабораторії розширюються і збільшуються. Крилата ракета "Томагавк", система протиракетної оборони "Іджис", а також єдині свого роду космічні платформи складають лише малу частину перспективних розробок, створених Лабораторією прикладної фізики на замовлення Міністерства оборони США та НАСА.

На додачу до розробки зброї і космічних систем, Лабораторія прикладної фізики робить свій внесок у сферу стратегічного планування. Організацією-лідером у цій галузі є підрозділ лабораторії, що зветься лабораторією аналізу ведення бойових дій. Близкість до Вашингтону (в географічному розумінні, хоча...) сприяє частому проведенню бойових навчань на території лабораторії. З нагоди одного з таких навчань (фінансованого Пентагоном) близько 60-и фахівців з військової, розвідувальної та наукової галузей прибули до Лабораторії прикладної фізики зимового ранку 2009 року.

Це військове навчання відрізнялося від решти інших, що раніше проводилися Міністерством оборони США. Розігрувані бойові дії виключали застосування кінетичних засобів – тих, що вибухають чи стріляють. Умови даної військової гри не передбачали висадку військового десанту, застосування сил спецпризначення чи виконання маневрів збройного охоплення. Єдиною дозволеною зброєю була... фінансова зброя – валюти, облігації, активи та деривати. Пентагон збирався розпочати глобальну фінасову війну, застосовуючи валюти замість військових кораблів і авіації, ведучи активні бойові дії на ринках капіталів.

На початку ХХІ сторічча військова перевага США у галузі розробки систем неядерної та високотехнологічної зброї , а також у галузі багатофункціональної інформаційно-керуючої системи зросла настільки, що інші держави бояться протистояти Америці. Це, однак, не виключає можливості військових дій. Така ненадійна держава, як Північна Корея, може скористатися невеличким інцидентом для оголошення війни, не рахуючись з можливими наслідками. США можуть бути затягнутими у війну з такими державами, як Іран чи Ізраїль, якщо їхні національні інтереси опиняться під загрозою. Втім, військові дії, спрямовані проти США, є малоймовірними через здатність Сполучених Штатів швидко придушити опір потенційного супротивника. Тому країни, що є суперниками, шукають та розвивають свої можливості у галузі ведення кібервійни, застосування хімічної чи біологічної зброї, зброї масового ураження чи навіть фінансової зброї. Військові ігри із застосуванням фінансової зброї є першою спробою Пентагону зрозуміти, яким чином справжня фінансова війна може розгорітися, та який досвід із цього можна отримати.

Проектування військової гри тривало декілька місяців, і я брав участь у нарадах з розробки стратегії та планування гри. Незважаючи на те, що метою добре пропрацьованої військової гри є досягнення непередбачуваних результатів та симуляція справжніх військових дій, вона, поза тим, вимагає деякого фундаменту та підбору правил задля того, щоб унеможливити безлад. Штат проектування Лабораторії прикладної фізики було укомплектовано кращими у світі фахівцями з проектування військових ігор, проте, розробка фінансової війни вимагала нових підходів, включаючно з доступом до експертиз Уолл-стріт, чим звичайний фізик чи військовий планувальник не володіє. Моє завдання полягало у тому, щоб заповнити цей пробіл.

Моя взаємодія з Лабораторією прикладної фізики почалася у Грудні 2006 року в місті Омаха (штат Небраска), коли я відвідував форум зі стратегічного планування, фінансований Стратегічним командуванням США. Я представив роботу по новому відгалудженню науки – дослідженню ринку, що включало в себе аналіз фондових ринків з метою пошуку інформації про наміри учасників даного ринку, яка б давала підстави для їх судового переслідування. Відзначу, що хедж-фонди та інвестиційні банки давно використовували такі методи для накопичення інформації про державні перевороти і зміни політики урядів. Тепер, разом із моїми партнерами Крісом Реєм (досвідченим менеджером з ризиків) та Ренді Тауссом (працівником ЦРУ, що пішов у відставку, з тридцятип'ятирічним стажем), ми розробили нові способи застосування даних методів у галузі національної безпеки з метою виявлення потенційних терористичних атак на долар США. Декілька учасників лабораторії аналізу бойових дій також були присутніми на форумі в Омасі. Ось вони пізніше й зв'язалися зі мною, щоб обговорити можливості поєднання моїх концепцій дослідження ринку з їхніми власними дослідженнями.

Тож отриманий влітку 2008 року дзвінок із запрошенням на семінар з глобальних фінансових систем, що його спонсорувало Міністерство оборони США, не був несподіваним. Він планувався на Вересень того ж року, його основною метою було вивчення впливу глобальної фінансової діяльності на національну безпеку. Це був один із семінарів, який проводило Міністерство оборони влітку та восени того року у рамках підготовки до тих самих військових ігор.

Міністерству оборони потрібно було знати, чи можливі взагалі такі ігри. А якщо «так», то як формувати команди, що беруть у них участь? Представляли б вони собою держави, державні інвестиційні фонди, банки або ж суміш всього переліченого? Їм також потрібно було обдумати сценарії, які розігрують учасники. Потрібно було скласти список досвідчених учасників і підібрати учасників, раніше не задіяних у військових іграх. Врешті, потрібно було продумати правила для самої гри.

З метою забезпечення таємності, процедури для відвідувачів лабораторії такі ж суворі, як і в будь-якій державній оборонній чи розвідувальній організації, починаючи з вимоги попереднього дозволу та перевірки біографічних даних. По прибутті на місце відвідувачі швидко відсортовуються на дві категорії - «супроводу не потребує» та «супровід є необхідним», – які розрізняють за кольором бейджів. Завдяки такій системі стає зрозуміло, що відвідувачі гурту «супроводу не потребує» мають високий рівень доступу до таємності, отриманий від власного керівництва чи державної організації. Всі технічні засоби мусять бути зданими до контрольно-пропускного пункту, їх повертають опісля закінчення заходу. Скануючі засоби, металодетектори, лінії безпеки та озброєна охорона – звичайна справа. Коли людина туди потрапляє, вона опиняється у великому ізольованому міхурі військово-розвідувального комплексу.

На з'їзді, що проводився у Вересні, були присутніми близько сорока осіб загалом, включно із досить великою кількістю видатних академіків, вчених, представників розвідувальних органів та військових. Я входив до п'ятірки осіб, котрих попрохали виступити із формальною доповіддю, і темою моєї доповіді були державні інвестиційні фонди.

Вони являють собою величезні скупчення інвестицій, засновані державами для вкладення надлишкової кількості фінансового резерву, що іноді сягають позначки «сто міль'ярдів доларів» та навіть вище. Фінансові резерви складаються, в основному, із надлишків стійких валют, зазвичай доларів, зароблених державами шляхом експортування природних ресурсів чи вироблених товарів. Найбільшими резервами володіють такі нафтовидобувні країни, як Норвегія або Арабські Емірати, а також найбільші країни-виробники, такі як Китай чи Тайвань.

Раніше за ці резерви відповідали центральні банки держав, і робили вони це вкрай консервативно – інвестиції обмежувались ліквідними засобами з малим ризиком, наприклад, казначейськими короткостроковими облігаціями. Дана стратегія забезпечувала ліквідність, але не була прибутковою, концентруючи більшу частину капіталу лише в одному різновиді інвестицій. Інакше кажучи, країни з надлишком фінансових засобів складали всі свої яйця до одного кошика і мало отримували у відповідь.

Через різке збільшення кількості резервів у 1990-і роки, і частково через глобалізацію, країни з надлишком фінансових засобів почали шукати способи отримання більш високого прибутку від своїх інвестицій. Виявилося, що центральні банки не були підготовленими до такого, бо мали брак фахівців з інвестування та менеджерів з інвестицій, необхідних для відбору акціонерних капіталів, прибутку з предметів вжитку, прямих інвестицій, фондів нерухомості та хедж-фондів, що являли собою ключові фактори у збільшенні прибутку. Як результат, з'явились державні інвестиційні фонди, здатні впоратися з даним завданням. Найранніші державні інвестиційні фонди з'явилися десятки років тому, але більшість їх виникла близько десяти років тому, коли держава почала виділяти величезні кошти із резерву національного банку з вимогою створення різноманітних інвестиційних капіталів по всьому світу.

Державні інвестиційні фонди є економічно доцільним засобом отримання прибутку. Більшість фондів професійно інвестуються великими компаніями і не мають ніяких політичних задумів, проте, це не завжди так. Деякі інвестиції робляться через марнославство інвесторів. Красномовним прикладом можуть послугувати різноманітні спонсорства Близьким Сходом таких команд із автомобільних перегонів «Формули 1», як «Макларен», «Астон Мартін» та «Феррарі».

Інші інвестиції можуть потягти за собою політичні та економічні наслідки. Під час першої половини кризи 2007 року державні інвестиційні фонди стали основним джерелом рятувальних коштів. Наприкінці 2007 та на початку 2008 року саме державні інвестиційні фонди виділили $58 млрд. на підтримку таких компаній, як Citigroup, Merrill Lynch, UBS та Morgan Stanley. На початку 2008 року Китай збирався інвестувати $1 млрд. в компанію Bear Stearns, але змінив намір, коли Bear Stearns практично збанкрутувала у Березні того ж року. Коли 2008 року інвестиційні кошти скінчилися, уряд США був змушений використовувати кошти, отримані від платників податків, щоб продовжити підтримку економіки країни. Державні інвестиційні фонди позбулися великої кількості грошей через такі передчасні інвестиції, однак стан запасів залишився незмінним.

Мою презентацію було присвячено темній стороні вкладів державних інвестиційних фондів. Скажімо, тому, як вони давали раду так званим відключенням, або підставним організаціям, на кшталт довірчих фондів, брокерських рахунків, приватних швейцарських банків та хедж-фондів. За наявності таких організацій державні інвестиційні фонди можуть бути використані проти якої-небуть компанії з метою крадіжки технологій, підриву проектів, придушення конкуренції, залучення до шахрайства чи керування ринком. Я не стверджував, що такі дії часто мали місце, а казав лише про те, що вони можливі і що урядові США необхідно вдосконалити систему безпеки з метою збереження власних інтересів. Окрім перелічених загроз, я назвав ще одну, більш серйозну, можливу загрозу: повномасштабний напад на західні фондові ринки. Моя презентація містила кількісні показники та вимоги до систем, необхідних для контролю державних інвестиційних фондів та відслідковування злочинної діяльності, щоб запобігати наступним нападам на фонди.

Під кінець заходу представники Міністерства оборони здавалися задоволеними тим, що лабораторія надала кваліфікованих фахівців, здатних проаналізувати силу й засоби супротивника для того, щоб перенести гру на наступний рівень.

Команда фахівців зустрілася знову за місяць для того, щоб продовжити розробку фінансової військової гри. Окрім представників із Лабораторії прикладної фізики та Міністерства оборони, також були присутні особи з інших урядових організацій, включно з Міністерством торгівлі та Міністерством енергетики; із провідних університетів країни, включно з Військово-морським коледжем; із мозкових центрів країни, включно з Інститутом світової економіки Петерсона та корпорацією РЕНД (стратегічний дослідницький центр); із інших фізичних лабораторій, включно з Лос-Аламосом; старші офіцери зі штабу Об'єднаного комітету начальників штабів.

У цю мить я помітив, що зовсім немає людей, що мали коли-небудь справу з фондовими ринками. Я був єдиним із присутніх, хто працював на Уолл-стріт у сфері інвестиційних банків, хедж-фондів та біржових операцій. Якщо ми збиралися влаштувати фінансову війну, то нам були необхідні люди, котрі знали, як застосовується фінансова зброя, така, наприклад, як здійснення опційних угод, коли одна зі сторін заздалегідь володіє інформацією про операції, конфіденційною інфориацією. Або чутки, штучне роздування активності з цінними паперами з метою їх частої появи на дисплеї. Або «коротке стискання» та інші виверти, що забезпечували процвітання Уолл-стріт. Нам потрібні були люди, готові піти на все, коли мова йшла про валютні операції, облігації чи деривати. Звісно, що військові у строї та шпигуни, що були у кімнаті, не потерпали від нестачі тестостерону, але про руйнування країни за допомогою кредитно-дефолтного свопу вони знали не більше, аніж середньо-статистичний торгівець акціями знав про послідовність запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Якщо вони хотіли, щоб гра була успішною, то мені потрібно було переконати представників Міністерства оборони допустити до участі в ній моїх колег, щоб зробити гру більш реалістичною, і включно з тим, більш цінною для них самих.

Під час жовтневого засідання я виступав з презентацією на тему ф'ючерсних угод та дериватів задля того, щоб пояснити, яким чином ці інструменти фінансування можуть бути використані з метою маніпуляції базисними ринками наявного товару, включно з ринками таких цінних товарів, як нафта, уран, мідь та золото. Окрім того, я пояснив, як заборона на регулювання дериватів, запропонована сенатором Філом Граммом та підписана президентом Клінтоном 2000 року, відчинила двері великій кількості різноманітних потужних фінансових інструментів, які наразі є стертими з балансових звітів найбільших банків, що практично унеможливлює їхнє відслідковування. Завершив я презентацію на тому, як підставні організації, державні інвестиційні фонди та деривати можуть бути спільно використані для запуску фінансового Перл-Харбору, до якого США були зовсім не готові. Попередні засідання почали робити своє: дипломати та представники військових і розвідувальних організацій помітно підтягувались до того ж рівня, що й експерти з фінансів. Картина із загрозою фінансової війни ставала все більш ясною.

Наше третє за рахунком засідання пройшло у середині Листопада. Цього разу серед присутніх я помітив декілька нових облич, включно з високопоставленими представниками із розвідувальних органів. Ми більше не розглядали питання, чи є здійсне́нною фінансова військова гра, на цю мить вона вже йшла повним ходом, і особливе значення для нас мало її проектування. Я надав докладні сценарії фінансової війни і запропонував включити до гри непередбачувані наслідки, щоб здивувати і сторону нападу, і сторону оборони складною динамікою ринків капіталів. Під кінець засідання представники Міністерства оборони і команда розробників із Лабораторії прикладної фізики отримали достатню кількість інформації від фахівців, щоб закінчити розробку. Все, що залишалося зробити, відібрати учасників, встановити час початку та запустити гру.

Опісля декількох відтермінувань та змін адміністрацій адміністрація президента Обами дала добро на втілення плану в життя. Формальні запрошення було надіслано в кінці Січня 2009 року. Планувалося, що ігри триватимуть два дні, 17 та 18 березня, в кімнаті для постановки військових ігор в лабораторії аналізу бойових дій при Лабораторії прикладної фізики.

У всіх іграх є щось спільне. В них задіяно дві (або більше) команди, котрі зазвичай розрізняються за назвами країн, або за кольорами. Типова гра включає в себе червону команду, зазвичай на боці «поганих», проти синьої команди «гарних», хоча деякі ігри можуть мати декілька команд. Найважливішою є команда білих, що складається із керівників гри та суддів. Команда білих вирішує, чи за правилами грають інші учасники, а також хто виграє чи програє. Зазвичай розробники гри ставлять конкретні завдання кожній команді, після чого учасники мають поступово досягати поставленої мети. Команда розробників також послуговується інформацією, отриманою від політологів, війскових фахівців з питань стратегії та інших аналітиків для визначення початкових умов гри. І, нарешті, створюється система розподілу сил для того, щоб силу кожної команди було встановлено на початку гри, подібно до того, як деякі армії більші за інші, або як економіка одних країн має більший потенціал на початку війни.

Опинившись у грі, учасники кожної команди діють, а команда білих додає чи віднімає очки залежно від правильності ходу. Ще однією особливістю є уточнення кількості днів, упродовж яких ведеться гра, і кількість ходів, виконаних кожного із цих днів. Це є важливим обмеженням, бо не багатьом фахівцям вдається не ходити на основну роботу більше трьох днів поспіль.

Я не був експертом з військових ігор, але мене було означено як фахівця із Уолл-стріт, і тому я працював пліч-о-пліч з розробниками військової гри задля того, щоб відсортувати за категоріями, часовими рамками, правилами та бюджетом, що вони мали, той світ, із котрим я був добре знайомий. Одним із моїх основних завдань було пересвідчитися, що гра допускала нетрадиційний розвиток сюжету. Я знав, що справжня фінансова атака не включатиме в себе такі вочевидь зрозумілі речі, як скидання цін на облігації на фондовому ринку, бо у президента є всі повноваження заморозити будь-який рахунок, який спробує підірвати економіку країни таким чином. Фінансова атака супроводжуватиметься важкорозпізнаванними «відключенями» та деривативами. Окрім того, фінансова атака обов'язково братиме до уваги наявність долара. Підрив долара стане набагато більш ефективним [чинником], аніж знецінення інших фінансових важелів, пов'язаних з доларом. Бо у разі падіння долара всі ринки, пов'язані з ним, буде підірвано, і здатність президента заморожувати рахунки виявиться марною. Я хотів переконатися, що гру буде побудовано так, щоб розгорілася справжня війна валют, а не просто фондів, облігацій та товарних ринків.

Останні шматочки ставали на свої місця. Було вирішено, що у грі стовідсотково братимуть участь команди США, Росії та Китаю. Окрім того, ми вирішили включити ще команду Азійсько-Тихоокеанського регіону, яка включала Японію, Південну Корею, Тайвань та В'єтнам. Дане рішення не було ідеальним, бо окремі країни, як, наприклад, Південна Корея та Тайвань, дотримувалися б зовсім інших позицій залежно від причини для суперечки, але на такі компроміси доводилося йти через наш бюджет. Також ми увели до гри сіру команду, яка представляла інші країни. (Я боявся навіть уявити собі щастя європейців, коли б вони дізналися, що їм не було відведено окремої команди, а їх було зараховано до команди з Міжнародним валютним фондом, хедж-фондами та Каймановими островами.) І, нарешті, була всемогутня команда білих, що керувала та спрямовувала всю гру.

Під час дводенної гри було заплановано здійснення трьох ходів. Два ходи першого дня, один – другого, щоб залишався час у кінці дня для підведення підсумків. Команд мали спеціальні споруди, де вони могли усамітнитись та обговорити кожен свій хід. Проходили і пленарні засідання в кімнаті основної дії, де команди здійснювали ходи, а суперники ходили у відповідь. Команда білих спостерігала за всім, що відбувалося, додаючи чи віднімаючи очки учасникам. Окрім того, команди мали можливість вести перемовини у встановлених для цього місцях після кожного ходу.

Інтрига полягала в тому, що кожній команді було видано набір «диких» карт, що дозволяли дії, не описані під час засідання, в якому змальовувались сценарії гри. Хоча така тактика й застосовувалася вперше та бюджет було обмежено, було ясно, що з її допомогою ми могли продемонструвати Пентагону, який вигляд справжня фінансова війна могла мати у дійсності.

Коли ми закінчили із загальним уявленням про гру, я знову підкреслив, що в нашій команді було багато представників військових, науково-дослідних та розвідувальних організацій, проте, зі сфери практичної економіки був я один. Я знав, що гра стане занадто передбачуваною з типовим набором учасників. Ці люди були фахівцями у галузях макроекономіки та стратегічного планування, однак жоден з них не мав уявлення про те, яким чином ринки капіталів функціонують у фінансовій війні. Я попрохав про те, щоб ми запросили інвестиційного банкіра, або людину, що спеціалізується на хедж-фондах. Мені відповіли, що бюджет дозволяє найняти ще двох учасників, і я міг вибрати кого завгодно.

Першим, кого я вибрав, був Стів Холліуелл, досвідчений банкір, що займався приватним капіталовкладенням. Стів був приємним, охайним, енергійним, носив окуляри у товстій оправі та голив голову. Він мав досвід проживання у Радянському Союзі, куди вперше потрапив 1963 року (в часи ери Кенеді – Хрущова) студентом, який прибув за обміном від Уесліанського університету. Після цього він закінчив магістратуру в Колумбії, довго пропрацював у Сітібанку, де брав участь у створенні Московського філіалу Сітібанку, перш ніж став організатором одних із перших інвестиційних фондів США та Росії в 1990-х роках. Запас російських анекдотів у Стіва вражає, і розповідає він їх у найменших подробицях з величезним почуттям гумору. Російською він розмовляє як носій, і у нього накопичилась велика кількість зв'язків у Росії завдяки банківській та інвестиційній діяльності. Ми зі Стівом провели разом у Росії тиждень, 2008 року, займаючись вивченням ринків для моїх клієнтів. Поїздка була незабутньою завдяки красі снігу, що падав вночі на Красній площі, і величезній кількості горілки та червоної ікри, що ми вжили разом з нашими російськими друзями. Я знав, що він не відмовиться зіграти в команді росіян у фінансовій грі. І він охоче погодився взяти участь.

Мені залишалося знайти ще одного учасника. Позаяк Стів був людиною, що володіла досвідом у галузі інвестиційних фондів, і вже багато років займалася інвестуванням, то мені була необхідна людина, яка мала справу з тим, що відбувалося на ринках кожного дня, хтось, хто був знайомий з «технічними факторами» – короткостроковими дефіцитами попиту та пропозиції, що забезпечували розбіжність між курсом цінних паперів та їх основною цінністю, й запопадали нібито раціональних інвесторів зненацька. Мені потрібна була людина, яка знала всі хитрощі, пов'язані з великими замовленнями, від яких залежав стан ринків. Я покликав друга, котрий займався такою діяльністю і якого на вулиці називали «Оу. Ді» (O.D).

З Біллом О'Доннеллом ми були знайомі десятки років, з часів спільної праці у Greenwich Capital, котрий і тоді, і зараз виконує функції первинного дилера державних цінних паперів. Білл є одним із найрозумніших торгівельних агентів, яких я знаю, і на його обличчі завжди сяє посмішка – окрім тих випадків, коли він сконцентрований на своїй роботі. У нього ніколи не буває поганого настрою, він ніколи не втрачає самовладання, що є великою рідкістю в роботі на біржі. У Білла кучеряве волосся з сивиною, охайний одяг, а ще він має спокійний характер, що робить його однією із найприємніших людей у біржовому бізнесі, негативно відомому через контингент відразливих персон. Він закоханий у свою роботу та знає про неї все, починаючи з часів підвищення цін на біржовому ринку 1982 року, та закінчуючи утворенням бульбашки на ринку нерухомості 2002 року. Коли я зателефонував йому 2009 року, він очолював розробку політики, орієнтованої на відсоткові ставки для банківського гіганта UBS у штаті Коннектикут.

Як і всі, кого я запрошував з Уолл-стріт для участі у проектах національної безпеки, він одразу погодився та не міг дочекатися початку проекту. Після нарад із керівництвом з UBS, він мені зателефонував. «Я з вами, – сказав він. – Лише назви місце. Чудово буде працювати разом із генералами та людьми із розвідки. Не можу дочекатися». І все було вирішено. Стіва було призначено у команду росіян, звісно ж. Оу. Ді – у команду сірих, де він представляв хедж-фонди та швейцарські банки – ще один вдалий розподіл. Я був у команді Китаю, разом з відомим академіком із Гарварду, видатним аналітиком із науково-дослідної корпорації РЕНД та ще двома фахівцями з цієї галузі.

Від початку фінансової війни нас відділяла лише пара тижнів, і саме був час для розставляння пасток, що військовою мовою зветься «підготувати район бойових дій». Я знав, що Росія почне з меншим коефіцієнтом національної потуги, аніж США чи Китай. Більш того, за проведеними оцінками, Росія володіла лише двома третинами від потуги США, з Китаєм – десь поміж ними. За моїми міркуваннями, Росії слід було бути розумнішою та наполегливішою під час гри, а також слід було зробити щось, що не входило до сценарію гри, щоб випередити США. Як американець, стурбований обраним економічним курсом та слабкими місцями США у разі фінансової атаки, я хотів, щоб США пережили якийсь шок в ході ведення війни. Це здавалося найефективнішим способом, щоб Пентагон та розвідувальні організації відкрили очі ще до того, як у справжньому світі сталася б фінансова атака. Сам факт, що Стів, Оу.Ді та я грали не за команду США, вже мав би стати шоком. А той факт, що ми мали меншу національну потугу вже на початку гри, означав лише, що нам слід було бути більш креативними та більш хитрими.

Ten Twenty Post – популярне бістро у місті Дар'єн (Коннектикут), розташоване неподалік як від мого, так і від дому Стіва. Це місце стало також місцем постійних зустрічей інвестиційних банкірів із RBS та UBS. Зі своєю барною стійкою з червоного дерева, мідними декораціями, скляними підсвічниками та білими скатертинами, воно створювало відчуття, ніби перебуваєш у класичному французькому закладі. Я запропонував Стівові зустрітися там за вечерею за тиждень до початку гри, запропонував виробити стратегію для того, щоб поставити США в позицію оборони.

За устрицями, білим вином і тостами Na zdоrovyeh! з горілкою, ми поринули у недовгі спогади про Москву, а потім взялися до справи. Я вручив Стівові підробний прес-реліз з Центрального банку Росії – дещо, що я написав раніше, та використовував у декількох своїх статтях та лекціях. В ньому розповідалося про те, як Росія транспортувала своє золото до Швейцарії та відкривала новий банк у Лондоні. У банку з'явилася б нова валюта, забезпечувана золотом, що було на зберіганні у Швейцарії. Від самого початку Росія володіла б новою валютою. Але всі бажаючі могли б здавати золото на зберігання, отримуючи, натомість, подібну валюту. Для здійснення плану потрібно також було вирішити й інші технічні питання, як, наприклад, надання послуг з кредитування та здійснення клірингу. Заковикою було те, що будь-яке придбання нафти чи газу мало б оплачуватись у новій валюті. Долари США більше б не приймались.

– Джиме, я за тебе стурбований, ти починаєш розмірковувати, як справжній росіянин, – сказав Стів.
– Мені лестить чути це від тебе, – відповів я.
– Чому ти залучаєш до цього Швейцарію та Лондон?
– Ніхто не вірить, що Росія не краде це золото, – сказав я. – Однак всі довіряють швейцарцям та британцям, тому якщо ти робиш все в рамках їхньої законодавчої системи, то люди не боятимуться здавати золото на зберігання.
– Саме так. Росія давно шукає спосіб виходу із системи долара. Вони намагаються грати за нашими правилами, але постійно опиняються в невигідній ситуації. Цей план є ідеальним для них.
– Ось моя пропозиція, – сказав я, схилившись до Стіва. – Якщо ти здійсниш такий хід для Росії, то я підключу до цього й Китай. Якщо ти не зможеш цього зробити, то я подам цю ідею команді Китаю. У будь-якім разі, ми включимо це у гру, та намагатимемось зруйнувати долар. Ось це стане шоком для США. Пентагон платить за те, щоб отримати з цього урок. Давай виправдаємо їхні сподівання.

Стів взяв фальшивого прес-реліза, скрутив його і поклав до кишені куртки, щоб докладно вивчити вдома. Ми допили горілку, та пішли готуватися до несподіваного нападу на долар.

Тепер Стів, Оу. Ді і решта були готові до початку війни. Упродовж двох днів гра мала швидко розвернутися за своїми правилами і багатьом відкрити очі на те, як працюють ринки валют та наскільки вразливими з фінансового погляду є держави.

Джеймс Рікардс Валютні війни Передмова

Валютні війни є одними із найбільш руйнівних дій у світовій економіці. Вони призводять до інфляції, рецесії та різкого спаду. Валютні війни відбулися двічі у минулому сторіччі. Зараз ми стоїмо на порозі нової війни. Китайська валютна маніпуляція, затяжні дотації Греції та Ірландії, нестабільність російського рубля – все вказує на конфлікт, що стрімко наростає.

Автор бестселеру, що наробив багато шуму, New York Times, Джеймс Рікардс аналізує війну валют, що відбувається у світі за теперішнього часу, з точки зору економічної політики, національної безпеки та історичних прецедентів. Він розплутує павутиння невдалих систем, помилок та зарозумілості, що стоять в основі світових фінансів, і вказує на раціональний та ефективний план дій що до запобігання новій кризі.

[Spoiler (click to open)]Джеймс Рікардс
Валютні війни

Енн, Скотту, Алі, Уїллу та Саллі -
з любов'ю та пошаною,
а також на згадку про мого батька,
Річарда Х. Рікардса,
ветерана битв за Пелеліу, Окінаву та Китай.

«І вичерпалось срібло в землі Єгипетській
та в землі Ханаанській.
Всі Єгиптяни прийшли до Йосипа й казали:
дай нам хліба;
навіщо нам помирати перед тобою, бо
срібло закінчилось у нас?»
Буття 47:15

Передмова.

15 Серпня 1971 року, тихого недільного вечора, президент США Річард Ніксон перервав найпопулярнішу телепередачу за для того, щоб оголосити про свою «Нову економічну політику». Уряд запровадив контроль над цінами та додатковий податок на імпортні товари, а також заборонив обмін доларів на золото. Країна перебувала у розпалі економічної кризи, спричиненої тодішньою валютною війною, що підірвала надійність долара, і президент був упевнений, що для вирішення даної проблеми необхідно вжити жорстких заходів.

У теперішній час відбувається чергова валютна війна, та насувається нове послаблення долара. Та цього разу наслідки будуть набагато гіршими, аніж ті, з якими зіштовхнувся президент Ніксон. Процес глобалізації, деривати (позабіржова банківська торгівля кредитами) та запозичення останніх сорока років створили фінансову паніку, що позначилася чи не на всіх аспектах життя.

Нова криза, найімовірніше, почнеться на ринку валют, а потім пошириться на акціонерні капітали, облігації та предмети вжитку. Коли падає долар, всі залежні від нього ринки також руйнуються, і фінансова паніка розповсюджується по всьому світу.

У зв'язку з цим інший президент США, можливо – Барак Обама, виступить по радіо і телебаченню з метою оголошення про радикальні заходи, ґрунтовані на втручанні державних органів в економічну ситуацію, що склалася, за для запобігання повному занепадові долара. Такі заходи можуть навіть включати в себе повернення до золотого стандарту. У разі використання золота, воно матиме високу ціну для підтримки рівня грошових ресурсів та встановленої кількості золота в запасі країни. Ті американці, котрі раніше обертали свої вклади в золото, зіштовхнуться із 90-відсотковим податком на «надприбуток», що впав на них з неба. Європейці та японці, поза сумнівом, отримають розписку за своє золото, яке переводиться у нові долари, але вже за більш високою ціною.

Проте, можлива й альтернатива. Президент може відмовитись від повернення до золотого стандарту і вжити декількох заходів з контролю капіталу та створення коштів у рамках Міжнародного валютного фонду для стабілізації ситуації. Кошти із МВФ будуть не у старій (що вже не конвертується) валюті, а у новій світовій валюті, котру називають SDR (Special Drawing Rights) – спеціальні права запозичення. Життя триватиме, але міжнародна грошова система вже не буде такою, як раніше.

Даремно читач думає, ніби змальована ситуація є неприродною – все це траплялося і раніше. Паперові валюти різко падали, капітали заморожувались, золото конфісковувалось, а контроль над капіталовкладенями запроваджувався неодноразово. США не були невразливими – навпаки, Америка була головним винуватцем зниження цінності долара з 1770-х до 1990-х років, під час американської Революції, Громадянської війни, Великої депресії та гіперінфляції за президента Картера. Той факт, що одне покоління не зіштовхнулося із занепадом валюти, означає лише, що криза затримується. І це не просто здогади – реальні передумови помітні вже тепер.

На сьогодні Федеральна резервна система (ФРС) США є замішаною у найбільшій авантюрі в історії фінансів. Починаючи з 2007 року, ФРС боролася з економічною кризою шляхом скасування відсоткових ставок, та даючи кредити безвідсотково. Поступово розмір відсоткових ставок досяг нуля, тож видалось нібито, що у ФРС більш немає хоч якихось засобів за для вирішення існуючої проблеми.

Однак 2008 року Федеральний резерв знайшов нове рішення: збільшення кількості коштів, яка пом'якшить кредитно-грошову політику. Дане рішення явило собою просту програму друкування готівкових коштів – з метою збільшення темпів економічного зростання.

ФРС намагається підвищити ціни активів, товарів та засобів вжитку, щоб збалансувати дефляцію, що з'явилася слідом за кризою. Федеральний резерв веде вперту боротьбу з дефляцією, яка нагадує перетягування канату. Як і в будь-якому «перетягуванні канату», спочатку майже нічого не відбувається. Команди є рівними за силою, і якийсь час рухи відсутні, а присутнім є лише напруження у мотузці. Поступово одна із команд здасться, і суперники перетягнуть тих, що програли, через контрольну лінію. У тому ж самому полягає суть авантюри Федерального резерву. Перемогу він бачить у тому, щоб рівень інфляції був вищий, аніж розповсюдження дефляції.

У перетягуванні канату каналом, котрим передається напруження від однієї команди до іншої, є мотузка. Дана книга описує цю мотузку. У боротьбі між інфляцією та дефляцією мотузкою є долар. Саме долар зазнає напруги, створеної силами, що протидіють, та розповсюджує цю напругу по всьому світу. Вартість вказує на те, хто виграє́ у цій боротьбі. Боротьба ця насправді являє собою справжню війну валют, і по суті є нападом на кожен світовий акціонерний капітал, актив, чи предмет вжитку.

Згідно уявлень Федерального резерву про кращий світ, номінальна вартість активів субсидується, банки є платоспроможними, державний борг зменшується, і ніхто цього не помічає. Одначе, друкуючи гроші у великих масштабах, Бернанке своїм сподіванням на краще, та неготовністю до гіршого, став таким собі Панглосом ХХІ сторічча.

Існує ризик того, що друк грошей у такому масштабі може спричинити початок гіперінфляції. Навіть за умов, якщо інфляція не позначиться на цінах на товари широкого вжитку, вона вплине на ціни активів, що позначиться на біржах та акціях технологічних, чи житлових компаній. Федеральний резерв стверджує, що має всі необхідні засоби для того, щоб уникнути негативних наслідків, але ці засоби ніколи раніше не застосовувались за даних умов, чи у таких масштабах. Заходи, що їх вживає ФРС – високі відсоткові ставки та дорогі кредитні умови – найімовірніше, призведуть до тієї кризи, якої на початку намагались уникнути. Економіка США перебуває на тонкій межі, що розділяє економічну кризу та гіперінфляцію. Мільйонам інвесторів, підприємців чи робітників аж ніяк не байдуже, скільки ще у такому стані протримається Федеральний резерв.

А що іще гірше: ніщо із переліченого вище не відбувається ізольовано. Якби ж то політика ФРС не позначалася на економіці США, то жодних проблем би й не було, але ж вони залежні одна від одної. Наслідки друку доларових купюр у таких масштабах є глобальними. Збільшенням грошової маси Федеральний резерв оголосив війну валют у всьому світі. Багато наслідків такої економічної політики вже з'являються в інших країнах. Друк доларів у США веде до високої інфляції в Китаї, підвищенню цін на товари харчування в Єгипті та утворенню бульбашки на фондовому ринку Бразилії. Девальвація призводить до високого рівня безробіття у країнах, що розвиваються, бо їх поставки стають занадто дорогими для США. А також інфляція призводить до підвищення цін на такі необхідні для розвитку економіки продукти, як мідь, кукурудза, олія та пшениця. Інші країни почали боротися з інфляцією, створеною США, за допомогою введення субсидій, тарифів та контролем за обігом капіталу: війна валют поширюється швидкими темпами.

Друк грошей у масштабі міль'ярдів доларів може здатися новою спробою вирішення кризи, одначе війна валют існує давно. Валютні війни мали місце й раніше – двічі лише у ХХ сторіччі, – і вони завжди закінчувались погано. У кращому разі війни валют призводять до того, що країни крадуть кошти у своїх партнерів. У гіршому – вони призводять до постійних інфляцій, спадів в економічному зростанні, та воістину агресивних заходів, котрі, у свою чергу, призводять до воєн з метою поповнення ресурсів країни. На теперішній час небезпека є ще більш високою, враховуючи масштаб та тісний зв'язок між державами у світі.

Незбагненним для багатьох фахівців є той факт, що економісти нездатні передбачити та запобігти економічним катастрофам останніх років. Їхні теорії не лише не змогли відвернути кризи, але навіть загострили війну валют. Нещодавно знайдені економістами рішення (такі, як введення СДР) являють собою нові загрози, не покращуючи при цьому економічного стану.

Серед нових загроз є присутнім не лише негативний вплив на економічний стан США. Можна казати про загрози національній безпеці країни. Кожен новий проведений аналіз проблем виявляє нові загрози – від таємної закупівлі золота Китаєм до існуючих прихованих державних фондів. Найбільшою загрозою є занепад самого долара. Представники військового та розвідувального сектору почали розуміти, що унікальну військову перевагу США може бути встановлено лише за допомогою переваги долара на ринку валют. З падінням долара національна безпека Америки піддається ризику.

Доки фінал війни валют не є достеменно відомим, найгірші перестороги можуть справдитися, якщо економічні лідери США та інших країн не вчитимуться на помилках своїх попередників. Дана книга аналізує війну валют, що відбувається у світі за теперішнього часу, з точки зору економічної політики, національної безпеки та історичних прецедентів. Вона розплутує павутиння невдалих парадигм, що видають бажане за дійсне, блукань та зарозумілості, які лежать в основі державної політики, та вказує на більш раціональну і ефективну методу дій. Врешті-решт читачеві стане зрозуміло, чому війна валют є сьогодні найзначнішою боротьбою у світі – єдиною боротьбою, яка визначає кінець всих інших.

Про мишку.

Намагався надурити мишку, так щоб її з місця зрушити, а курсор на екрані залишився нерухомим. Дідька лисого, він реагує миттєво, хоч би як повільно я намагався тою мишкою посунути. Зробили ж таке, бодай йому трясця.

Мудрість №...

Перший верещить, що може прожити шматочком хліба та ковтком води на день, і йому нічого більше не треба.
Другий нічого не верещить, живе шматочком хліба та ковтком води на день, і йому нічого більше не треба.
Перший люто ненавидить другого.

Мудрість №...

Звісно, я визнаю тваринячу сторону людини, бо не можна не визнавати того, що є очевидним. Але те, чим відрізняється людина від тварини, для мене є більш цікавим, аніж те, що ототожнює з нею.